Наукові дані щодо дозозалежного впливу тривалого активатора рецепторів еритропоетину (ТАРЕ) на показники оксидативного стресу та перекисного окислення ліпідів мембран еритроцитів у хворих на хронічну хворобу нирок V, які лікуються гемодіалізом (ГД), є обмеженими.
Метою нашої роботи було оцінити взаємозв’язок між застосованою дозою ТАРЕ та інтенсивністю оксидативних процесів у ГД пацієнтів.
Матеріал та методи. 38 ГД пацієнтів були включені до одномоментного обсерваційного дослідження. Протокол дослідження був схвалений локальною етичною комісією ДУ «Інститут нефрології НАМН України». Усі пацієнти надали письму інформовану згоду на участь у досліджені. Пацієнти були стратифіковані за квартилями (≤ 25% та ≥ 75%) відповідно до середньої дози ТАРЕ і розподілені наступним чином: I групу склали хворі, які отримували ТАРЕ більше 6 місяців у дозі ≤ 50 мкг/міс (n = 20), до II групи увійшли хворі, у яких доза ТАРЕ склала ≥ 125 мкг/міс (n = 18). Поряд із стандартними діагностичними методами досліджували концентрацію малонового діальдегіду у сироватці (МДА) й еритроцитах (MДAe), вміст у крові церулоплазміну (ЦП) та трансферину (ТР). Крім того, визначали загальну пероксидазну активність (ЗПА) у еритроцитах, проникність еритроцитарних мембран (ПЕМ), підрахували відсоток гемолізу.
Результати. У ГД пацієнтів, які лікувались ТАРЕ у дозі ≥ 125 мкг/міс визначено підвищення концентрації ЦР (р = 0,007) та ТР (р = 0,0003), тоді як ЗПА була статистично значуще зниженою порівняно з ІІ групою (р = 0,02). Крім того, У пацієнтів І групи встановлено вищий відсоток гемолізу (р = 0,03) та ПЕМ (р ˂ 0,0001). Використовуючи модель пробіт-регресії, ми визначили дозозалежний вплив ТАРЕ на рівень ПЕМ: χ2 = 21; р ˂ 0,0001.
Висновки. Таким чином, застосування ТАРЕ у дозі понад 125 мкг на місяць покращує антиоксидантний статус ГД хворих, але разом з тим, підвищує гемоліз еритроцитів та ПЕМ. Отримані нами дані потребують подальшого підтвердження.