У статті використано наративний підхід до тлумачення оповідань-міраклів зі збірки «Руно орошенноє».Встановлено, що основною комунікативною функцією оповідань-міраклів стає інформативна: подається трихотомічний опис подій (як, коли, де вони відбулися).Показано, що сюжет твору не насичений подіями, але має причинно-наслідкову структуру. Автором вказано, що, як правило, існує одна центральна подія та подія-наслідок, а Іллінський монастир виступає сакральним центром. Час, визначений тут, стає часом молитви, церкви – він автоматично перетворюється на сакральний. Попередні події відходять на другий план. Персонажі зазнають зміни після певної події (в нашому випадку допомоги Богоматері через чудотворну ікону). Таким чином, автором статті в оповіданнях-міраклях з «Руна орошенного» розкривається зміст трихотомії «час – місце – подія».Автор статті доходить висновку, що інформантами в цих оповіданнях виступають вказівки на місце проживання персонажа, його ім’я, соціальний статус або вид діяльності. Функція персонажа виявляється в тексті або через факт хвороби, або через факт воскресіння. Усі оповідання-міраклі мають цілком завершену наративну історію, однак під однією ідеєю теоретично можна інтегрувати інші подібні чуда.У статті стверджується, що поява «Руна орошенного» Димитрія Туптала засвідчує розвиток оригінального українського оповідання-міраклю.